Відкритий лист з приводу побиття учня ієшиви Мордехая Моложенова

JN

Вечором в неділю 28 серпня в самому центрі Києва бандою фашиствуючих молодиків було звірячо побито учня єшиви при Центральній синагозі Мордехая Моложенова.

Трагедія, що сталася у центрі Києва – це виклик усьому нашому суспільству, виклик кожному з нас, виклик персонально мені і кожному, хто читає ці рядки. Чи хочемо ми мати суспільство, в якому небезпечно жити тільки тому, що ти єврей, небезпечно сповідувати свою віру лише тому, що ти робив це не в храмі, а в синагозі, небезпечно ходити по вулиці, якщо ти зодягнутий у національне вбрання?

Сподіваюсь почути думку з цього приводу Президента України як гаранта Конституції, а отже конституційних прав громадян. Конституції, яка проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Чи не була Конституція брутально втоптана в київську бруківку молодиками, що били Мордехая Моложенова?

Сьогодні пани Турчинов, Піскун, Луценко мають добру нагоду замість міркувань про шляхи реформування правоохоронних органів, показати реальний рівень своєї роботи, показати наскільки правоохоронні органи є дійсно такими, що охороняють права громадян, наскільки ці структури здатні захистити громадянина, а врешті-решт і саму державу. Хворобу краще попередити, а якщо вже цього не вдалося, її треба лікувати – навіть хірургічно, якщо треба.

Здається, що з приводу того, що сталося ввечері 28 серпня, мають висловитися політичні партії, адже більша частина з них мають у своїх програмах положення, де йдеться про рівноправ’я громадян незалежно від національної чи релігійної належності, важливості віротерпимості та поваги до національних почуттів.

Глибоко переконаний, що з приводу цієї трагедії мають висловитися християни. Адже людиноненависницька ідеологія за самою своєю внутрішньою суттю є противною християнству. Якщо Церква сьогодні не скаже свого слова, не стане своїм авторитетом на заваді зла, завтра ці чи інші молодики обов’язково доберуться до неї, до нас – незалежно від нашої конфесійної належності, до кого раніше, до кого пізніше – але доберуться обов’язково. Ненависть і добро не можуть жити поруч. Історія фашистської Німеччини тому є наочним прикладом.

Переконаний, що серед тих, хто проходив поруч цього побиття (чи все-таки вбивства?) були і ті, які вважають себе доброчесними християнами. Адже таких в Україні щонайменш 60 відсотків. В чому наше християнство – в слові чи в справі? Бо Святе Письмо вчить: „Навчіться чинити добро, правосуддя жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь!” Для того, щоб панувало зло, досить лиш, щоб добрі люди нічого не робили.

Як ми поведемо себе, якщо наступного разу таке буде відбуватися на наших очах? Відведемо очі, перейдемо на інший бік вулиці, промовчимо, щоб часом не дісталося і нам? Чи все ж таки спробуємо зупинити знахабніле зло? Врешті Христос постраждав за нас, а чи готові ми постраждати за іншого?

Як я маю поступити? – це питання для кожного з нас. Ще недавно ми проголошували: „Разом нас багато – нас не подолати!”. Якщо промовчимо, якщо пройдемо повз, мовляв це нас не стосується, зло бути бити нас поодинці, і коли воно все-таки торкнеться нас, не буде вже тих, які могли б прийти нам на допомогу, так само як і ми в свій час не допомогли їм.
Вдячний М.Мариновичу, Ф.Кострову, які вже висловилися з цього приводу. Повністю підтримую їхню позицію, зокрема і по відношенню до ідейних натхненників подібних дій. Разом з ними не можу мовчати, бо це моя країна і я не хочу, щоб завтра в ній панували ці бритоголові. Я свою позицію висловив. Хто наступний?

Юрій Решетніков, к.філос.н., християнин

31.08.2005 09-12