Шалом, Україно!

Ольга Василевська, «Главред»

Там, де два євреї, – три думки. А коли зібрати двох євреїв із двома українцями докупи, буде три думки й три гетьмани. І як би не оцінювали таку поліфонічність, хто заперечуватиме, що єврей здатен найкраще зрозуміти українця, а українець – єврея?

Не вдаючись до історичних екскурсів (кожен сприймає ту історію, яка йому ближча за духом), наведу кілька побутових прикладів. Чи бачили ви кращу постановку «Тев’є-Тевеля», аніж у театрі імені Івана Франка? І як геніальний Богдан Ступка пройнявся героєм геніального Шолом Алейхема – усі відпочивають... А на якому українському весіллі в глухому селі ще не грали «Сім сорок»? А чому євреї України з однаково поважним виразом обличчя співають гімни держав України та Ізраїлю?

Можна говорити будь-що. Наприклад, що євреї хитрі та їм щастить. Але кому, як не їм, знайоме словосполучення «єврейське щастя»? Можемо казати, що українці – націоналісти. Утім, більшого розуміння і толерантності у ставленні до євреїв я не зустрічала. Можна пліткувати, що євреї забігають всі дороги й жадібні до грошей. Та де ви бачили українця, араба, француза, який відмовився б від прибутку? Раніше подейкували, що євреї не воювали у Другій світовій. Але це дико чути Героям Радянського Союзу із прізвищами на –іч чи –ман. А тепер вже кажуть про участь євреїв в УПА. Історія – це теж політика. Взаємовідносин.

Важливо інше. Те, що євреї та українці століттями були разом. Для них, звичайно, знайшлися свої Фердінанд із Ізабеллою. І донині десь на Майдані можна дістати не по паспорту за Маген Давід на грудях. Але, перефразовуючи героя того ж Богдана Ступки у згаданій виставі, коли сумно, євреям не залишається нічого іншого, крім пошуткувати. Справді, від кого ще почуєте такий вишуканий жарт, як від них? Також кажуть, що ці люди не пиячать. Хех, більших пияків не зустрічала. Вважають, що єврей «своєму» допоможе завжди. Утім, ніхто так не підставить, як єврей єврея.

Багато хто також принагідно пов’язує з євреями поняття «держава в державі» та «єврейське лобі». Із цим важко сперечатися. Люди без власної території довго не протягнуть. Була і є потреба у певному, якщо не географічному, то якомусь нематеріальному впливовому утворенні. Адже серед євреїв, як і серед українців, таки трапляються люди розумні та дієві. Закон імунітету та самозбереження завжди бере гору. І коли в Радянському Союзі через славнозвісну п’яту графу із третьої спроби вступали на медичний, історичний, фізико-математичний факультети, то без якоїсь там тьоті Фаї не обходилося. Це правда. Це щодо єврейського лобі. А якби не було тьоті Фаї, на що б училися нинішні й майбутні нобелівські лауреати? Єврейські батьки не можуть дозволити, аби їхні діти були невігласами. Звичайно, як і всюди, тут є винятки... Утім, не знаю, як українці сприймали євреїв, але останні ніколи не вважали себе громадянами «держави в державі». У них держави не було. У них була Батьківщина. Спершу одна, потім інша.

Упевнена, українці мають таке ж право на Шолом Алейхема, Голду Меїр, Андрія Цитрона, як і євреї. Ба – навіть більше. Вони їли український хліб і бігали по українській траві в дитинстві. І, мабуть, ніхто з євреїв своєї «доісторичної» батьківщини не приховує.

Нарешті, багато є спільного між нами. Та бачу одну відмінність. У євреїв надто розвинуте почуття як гордості, так і сорому за окремих представників своєї нації. Я пишаюся тим, що належу до одного племені з тими, кого знає весь світ. Але мені соромно за тих, хто згадує про власне єврейське походження лише тоді, коли це вигідно. Або не згадує взагалі. Маю надію, що й українці також розвиватимуть ці гострі відчуття – гордості й сорому. Тоді у нас все буде гаразд.

03.10.2007 11-45