Главная
  Антисемитизм
  Евреи
  События
  Происшествия
  Община
  Цдака
  Израиль
  Ближний Восток
  Культура
  Интервью
  Диаспора
  История
  Традиции
  Дискуссии
  Вся лента
  Гостевая книга
  Статьи


август
5 12 19 26
6 13 20 27
7 14 21 28
1 8 15 22
29
2 9 16 23
30
3 10 17 24
31
4 11 18 25



  Подписка:











Энергия великого города Во Львове откроется выставка ритуальных иудейских предметов В Новосибирске появятся синагога и кошерный ресторан МИД Израиля готовится менять дипломатов на постсоветском пространстве Евреи и арабы помирятся в Ирландии Вся лента новостей

   
      сегодня: 28.08.2013, среда    
Поиск по сайту:
 
Расширенный поиск



  Интервью:  

"Школярі дякували за те, що їх привезли в Аушвіц"

LB.ua

Для Віти Зіневич поїздки в концтабір Аушвіц - справа звична. Вже тричі вона разом з іншими активістами організації "Друзі Спільноти святого Егідія" збирала групу старшокласників, щоб відвідати найбільший концтабір Європи.

Віта працює старшим викладачем на кафедрі образотворчого мистецтва університету ім. Грінченка. У «Спільноті» вона більше 15 років. «Конкретні речі, які ми робимо для конкретних людей, які живуть поруч, можуть реально змінювати ситуацію і в місті, і в країні», - впевнена Віта.

Ми поцікавилися у неї, як вдавалося зацікавити підлітків такою непростою темою як Аушвіц, і чи важко було починати.

- Як ви починали? Як збирали першу групу для поїздки в Аушвіц?

Ми знаходили час, щоб проводити зустрічі в школах. Лекції проводили десятки людей: студентів і не тільки. Загалом, щоб назбирати групу в 100 людей, які відвідали Аушвіц у 2012-му, ми провели сотні зустрічей.

Ми пояснювали спочатку адміністраціям шкіл і вчителям про важливість того, щоб згадувати Голокост у сучасному світі, а потім і школярам. Що важливо пам’ятати те , завдяки чому став можливим Аушвіц, щоб побачити і перш за все відчути це місце.

Я просто приходила в школу і казала «Мене звуть Віта, я би хотіла запросити школярів у поїздку в Аушвіц на міжнародний конгрес «Молодь за світ без насильства».

Реакція була різною, але оскільки я зверталася до адміністрацій, з якими я вже була трохи знайома, то в цілому зацікавлення було.

Перша поїздка відбулася в 2008-му році.

- Ви робили лекції для старшокласників?

Так, для 10-х класів.

- З якого віку, на Вашу думку, можна розповідати про Голокост?

Можна вже починаючи з середніх класів, але все треба пояснювати простими доступними словами: що в якийсь час люди, які жили поруч з іншими людьми, дуже страждали, а багато хто загинув через те, що він «інакший». Звичайно, наші поїздки не для малих дітей, тому ми возимо старшокласників і студентів, які вже психологічно готові до того, щоб побачити місце вбивства багатьох тисяч людей. Це такий вік, коли людина визначається з життєвими принципами.

- А що школярі знали про Голокост до ваших лекцій?

Зазвичай нічого. І мене це дивує: є ж багато популярних фільмів на цю тематику…

- А в чому, на Ваш погляд, проблема: в освіті, у вихованні?

Це частково говорить про якість викладання історії. Але проблема більш загальна.

Візьмемо, наприклад, трагедію Бабиного Яру. Ми в 2011 році провели конференцію, присвячену пам’яті жертв Бабиного Яру, яка зібрала 300 школярів і студентів. І ця конференція кардинально відрізнялася від тих, які проводилися суто в колі науковців, хоча і на нашій конференції були Мирослав Попович, історик Анатолій Подольський, італійський історик Адріано Рокуччі, головний равин Києва Яків Блайх та інші. Історичне коло теж важливе, але будь-яке історичне місце не має бути відірваним від пам’яті людей, які живуть тут і зараз. А натомість на офіційних мітингах у день вшанування жертв Бабиного Яру виступаючих часто ледь не більше, ніж слухачів!

- Що саме ви розказували на лекціях і як школярі реагували?

У перші рази була повна апатія. Лише потім ми почали наголошувати на тому, що історія, яку ми розказуємо, має зв’язок із сьогоднішнім днем.

Ми почали проводити не сухі лекції з листочка. Це були живі розмови, до того ж ми намагалися не дублювати шкільних уроків. Я кажу «ми», бо зазвичай лекцію проводило дві людини. Ми розказуємо про прості, зрозумілі кожній людині речі, наприклад, про те, які розпізнавальні знаки мали носити євреї на одязі в часи переслідувань. Або звертаємося до школярів: «Уявіть, що квартал у вашому місті перетворили на гетто, і ви зі своїх будинків маєте переселитися в цей квартал. І уявіть, що ви вранці приходите до школи, а на школі оголошення, що ви більше ніколи не зможете зайти в цю будівлю». Це конкретні речі, про які вони, можливо, не чують на уроках, і які їх чіпляють.

Ми говоримо також про те, що насильство це не є щось абстрактне, що і зараз є молодь, яка носить ніж, яка використовує насилля, і через це насилля може постраждати людина іншого віросповідання або іноземець.

Дітей вражають уривки з книги «Бабин Яр» Кузнєцова, де детально описано, як людей роздягали, як розстрілювали – в ці хвилини навіть ті, хто до того бавився і сміявся, починають слухати, і в класі западає гробова тиша.

- Скільки ви провели поїздок в Аушвіц?

Було три конгреси : в 2008, тоді було 30 людей, в 2010 – десь 50, а в 2012-му – 100.

- Чи не було їм страшно на території колишнього концтабору?

Деяким було панічно страшно. Але тим-то наша поїздка і відрізняється від звичайних екскурсійних поїздок, що ми школярів спеціально готуємо. Протягом року є 4 обов’язкові лекції, на яких ми розповідаємо про масштаби того, що вони побачать в концтаборі. Без цього важко було б зустрітися сам-на-сам з Аушвіцом.

Їх дуже вражали слова свідків Голокосту. Це дивно звучить, але школярі дякували за те, що їх привезли в Аушвіц.

- Що школярам показували безпосередньо на території Аушвіцу?

Спочатку була екскурсія. Школярам пояснювали для чого був створений Аушвіц, як він розширювався, як проводилися експерименти над людьми

Нам показували бараки, газові камери, одяг ув’язнених. Розповідали як відбувався сам механізм знищення людей, про те, що були механіки, які обслуговували потяги, які йшли до Аушвіца, про те, що були інженери, які проектували бараки. Важливою частиною був символічний прохід по «дорозі смерті». Це та дорога, по якій ішли нові ув’язнені прямо у газові камери.

- А які ваші особисті враження від Аушвіца?

Я там вже вчетверте, але до цього жаху, який там відчуваєш, досі звикнути не можу. Це місце назавжди залишиться місцем зла, але вселяє надію те, що з кожним роком нам вдається запрошувати все більше і більше молоді туди. І я би хотіла ще і ще туди повертатись, щоб показати це місце все більшій і більшій кількості людей.

11.02.2013 10-23





  Также в рубрике:  
28.08.2013 15-13
Энергия великого города


27.08.2013 10-01
Высота Авербуха


27.08.2013 09-34
Книга о еврейском герое


22.08.2013 10-28
50 тысячам украинцев грозит депортация из Израиля, - замглавы МВД Израиля


22.08.2013 10-13
Рыжий русский еврей во дворце Cаддама


21.08.2013 09-35
Израиль в Африке, Крыму и Вьетнаме


16.08.2013 09-54
«Русский мушкетер» и внук бундовца берет власть в Иерусалиме


12.08.2013 11-33
‎«Фашизм — не выдумка евреев»‎


12.08.2013 10-55
Рассказ о еврейском музее


12.08.2013 10-31
Марат Гельман: Если я поеду в регионы, для власти это станет новой мишенью



пятница
30 августа
19 : 29
Директория еврейских общин и организаций Украины


Голосование:
Надо ли закрыть МАУП?

Да, обязательно

Нет, ни в коем случае

Посадить руководство МАУП

  Голосовать.

Архив голосований



  Cтатистика:  



Copyright © 2001-2009 JewishNews.com.ua Дизайн: Fabrica.    Создание и поддержка: Network-ASP